Via Ferrata Sierra del Hacho — це цікава феррата неподалік містечка Гаусін у центральній частині Андалусії (близько 60 км від Гібралтару, близько 40 км від Ронди, близько 125 км від Малаги). Маршрут оцінений як K3/K4 за іспанською шкалою (що приблизно відповідає складності C/D за шкалою, яку використовують в інших регіонах Європи). Як випливає з назви, феррата прокладена схилами хребта Сьєрра-дель-Ачо (частина Бетських гір), перетинаючи у найвищій точці висоту 900 м н.р.м. Запрошую до звіту про проходження!
Зміст
- Via Ferrata Sierra del Hacho – найважливіша інформація
- Підхід до феррати
- Проходження феррати
- Вершина та спуск
- Карта маршруту
Via Ferrata Sierra del Hacho – найважливіша інформація
- Via Ferrata Sierra del Hacho оцінена як K3/K4 за іспанською шкалою (де K1 — найлегший рівень). Маршрут призначений для людей з певним досвідом у таких видах активності та звиклих до експозиції.
- Феррата знаходиться на відстані близько 6 км від містечка Гаусін у центральній Андалусії. Автомобіль можна залишити безпосередньо біля початку підхідної стежки, координати: 36°31’51.3″N 5°20’54.0″W, посилання на карту. Підхід до скелі займає близько 20-30 хвилин, але через погане маркування може викликати певні навігаційні труднощі.
- У нашому випадку вся поїздка зайняла близько двох годин (причому проходження власне феррати тривало близько 45 хвилин; чимало часу було «витрачено» на пошуки правильної стежки підходу та спуску).
- Для безпечного пересування на via ferrata необхідно мати спеціальне спорядження: обв’язку, самостраховку (лонжу) та каску. Ми взяли спорядження для феррати з собою в реєстрованому багажі (один комплект важить близько 2 кілограмів).
- Варто знати, що частиною стандартного обладнання для феррат в Іспанії є пристрій для спускання (ролик). Як наслідок, багато місцевих залізних доріг містять тирольські переправи. Перед виходом на феррату варто уважно перевірити її профіль, щоб не отримати неприємний сюрприз посеред шляху (без спеціального пристрою переправитися неможливо, а обійти тирольку не завжди виходить). На ферраті Sierra del Hacho є одна тирольська переправа, але ті, хто не має відповідного обладнання, можуть, на щастя, обійти її знизу. Завдяки цьому маршрут можна пройти без спеціального спускового пристрою.
Підхід до феррати
До феррати Sierra del Hacho ми під’їжджаємо безпосередньо після проходження іншого, розташованого неподалік залізного маршруту — Castillo del Águila у містечку Гаусін. Дорога займає у нас кілька хвилин і пролягає серед малонаселених, спалених сонцем територій центральної Андалусії. За кількасот метрів до під’їзду на паркінг ми зупиняємося перед… зачиненими воротами. Спершу виникає легка розгубленість, але вже за мить розуміємо, що це просто бар’єр для худоби, яка тут випасається. Ми відчиняємо ворота, в’їжджаємо між окремими господарствами та залишаємо машину на обраному паркінгу (посилання на карту, висота: близько 600 м н.р.м.). Про те, що ми на правильному шляху, нас інформує жовта табличка з назвою феррати, приблизним часом проходження та схемою труднощів.
З паркінгу ми починаємо набір висоти широкою ґрунтовою дорогою. Через кількасот метрів натрапляємо на характерний знак із символом феррати, за яким повертаємо праворуч. Далі продовжуємо рух помірно крутим схилом, прогулюючись серед безлічі колючих прикладів середземноморської флори. У певний момент розуміємо, що йдемо вже добрих п’ятнадцять хвилин, а феррату все ще не видно. Висновок? Що ж, найімовірніше, ми йдемо не туди.
Найближчі кілька десятків хвилин проводимо в пошуках входу на залізну дорогу. Коли нарешті вдається знайти початок феррати, виявляється, що спочатку ми відхилилися значно ліворуч. Правильний шлях підходу такий: після входу в зону з вищою рослинністю слід триматися швидше праворуч, серед цілком помітної стежки. Далі слід підніматися вгору схилом, вздовж дротяного паркану. У певний момент ви вийдете до хвіртки, за якою розташований вхід на феррату Sierra del Hacho. Що ж… легко не було, але ми на місці. Час хапатися за скелю!
Проходження феррати
Феррату я б назвав приємною, але позбавленою особливих характерних рис. Ми починаємо з подолання вертикальної стінки за допомогою міцних залізних скоб (фрагмент оцінений як K2). Потім проходимо крізь коротке нависання оцінкою K3 — досить силовий, але водночас добре убезпечений елемент, позбавлений значних технічних труднощів.
Вже через 10 хвилин сходження ми підходимо до чергової атракції феррати — проходу крізь невеличку печеру за K1. Це, до речі, цілком факультативно — отвір можна безпечно обійти збоку.
За печерою з’являється альтернатива — можна скористатися 85-метровою тирольською переправою або подолати цей відрізок звичайним способом, йдучи трав’янистим схилом. Оскільки у нас немає спеціального спускового пристрою, ми обираємо другий варіант. До речі, навіть якби я мав усе необхідне обладнання, не впевнений, чи наважився б скористатися 80-метровою тиролькою. Тим паче, що в місцевих путівниках ми вичитали, що конструкція погано «збалансована», що може викликати певні сумніви щодо успішного «доїзду» до цілі.
Після подолання відрізка під тиролькою ми підходимо до чергового етапу по скобах, оціненого на K3. Відрізок дуже схожий на попередній: силовий, але без особливих проблем. Таким чином ми доходимо до характерної стінки, де колись знаходилася 12-метрова драбинка, що висіла за K4. Нині конструкції вже немає (залишився лише залізний трос), а феррата оминає скелю праворуч, легшими траверсами за K2.
Останнім акордом феррати є приємний камін за K3. Щоб його пройти, потрібно піднятися великими скобами, а потім зробити широкий крок через ущелину. Остаточний баланс залізної дороги склав 250 метрів перепаду висот і… близько 40 хвилин розваги. Що можу сказати — коротко, але інтенсивно…
Вершина та спуск
Після завершення феррати ми виходимо на найближчу вершину хребта Сьєрра-дель-Ачо, що має висоту 902 м н.р.м. З вершини відкривається чудова панорама на сусідні гори, зокрема на один з вищих у цьому регіоні хребтів — Сьєрра-де-лас-Ньєвес. Крім того, Сьєрра-дель-Ачо славиться також тим, що за доброї видимості звідси можна побачити обриси Скелі Гібралтарської, а навіть височини на марокканському узбережжі. Через сьогоднішню спеку прозорість повітря не була ідеальною, але… мені здається, що Геркулесові стовпи я розрізняю.
Ми не проводимо багато часу на вершині. По-перше — час підтискає, а по-друге — під час відпочинку нас атакує розлючений рій місцевих мошок. Тож вирушаємо у зворотний шлях, обираючи південно-східний напрямок. Буду відвертим, і тут нам не вдається «з першого разу» потрапити на правильний, рекомендований у путівниках варіант. Якийсь час ми крутимося в районі вершини, шукаючи потрібну стежку.
На щастя, правильний варіант ми знаходимо досить швидко. Спочатку стежка ледве помітна, але що нижче ми спускаємося, то тракт стає ширшим, виразнішим і дедалі очевиднішим. Постійні краєвиди, багатство місцевої флори та теплі промені вечірнього сонця зробили спуск для мене дещо монотонним, але надзвичайно атмосферним. Подорож від вершини до автомобіля займає у нас близько 40 хвилин, тобто загалом більше, ніж саме проходження феррати :D. Втім, пригода була справді класною!
Дата подорожі: 3 червня 2026 року
Статистика подорожі: 3 км; 325 метрів перепаду висот; близько 2 годин
Дякую за приділений час на прочитання мого допису! Якщо ви хочете бути в курсі нових матеріалів, запрошую стежити за мною на Facebook та Instagram! Буду вдячний за кожне вподобання, коментар та поширення. Якщо ви вважаєте мій контент цінним і хочете підтримати мене, запрошую пригостити мене віртуальною кавою на buycoffee.to.
